Перелік згаданих у книжці представників (понад 210 осіб) незаможної шляхти в Галичині, свідомих українців за цивілізаційним вибором, які щитувалися або могли користуватися одним чи декількома шляхетськими гербами впродовж тривалого часу проживання у різних місцях краю с. 221-227

бібліогр. с. 228-233

Представники родин, які щитувалися чи могли щитуватися гербом Драго-Сасів с. 234-235

Від автора 12

Похід германо-саксонських і датських хрестоносців спільно з бургундцями, поляками і чехами у 1147-1160 рр. проти словян-язичників з межиріччя Одера і Ельби (Лаби).
Формування вимушеними переселенцями на теренах між Дунаєм та Карпатським хребтом нових східнослов’янських спільнот; прийняття ними східного греко-католицького обряду, створення кущових осідків (ключів, крайн), відновлення сімейних зв’язків 14

Перші згадки про герб Драго-Сасів у джерелах з франко-германських регіонів Саксонії або Саксонії, як її називали слов’яни.
Входження спілчанських переселенців з числа представників гербових спільнот з межиріччя Одри і Лаби, зокрема укранів гербу Вукри, - до спілчан гербового роду Драго-Сасів у гірському повіті Марамуреш, де також компактно селилися рутени-українці.
Започаткування саськими воїнами-побратимами, запрошеними князем Данилом Романовичем для захисту Галицького князівства у 1236 р., нової спільноти зачинателів малоземельної шляхти в Галичині 18

Вплив асиміляційних процесів у Карпатському регіоні на зміни в житті переселенців, зокрема, у розділенні на громади селян-хлопів і вільних людей.
Збереження усталених сімейних співвідношень між родинами української малоземельної шляхти та їхніх зв’язків після входження українських історико-етнічних земель до складу Габсбурзької монархії у статусі Королівства Галичини і Володимерії 24

Формування національної свідомості русинів-українців, їхня участь в австрійському парламенті.
Розвиток українського національно-культурного руху і поява перших українських партій в останньому десятилітті XIX cm., поступова заміна назв «рутени» і «русини» назвою «українці».
Розширення теренів осадження галичанської дрібномаєтної шляхти 29

Суттєва роль кліру української греко-католицької церкви у формуванні національної свідомості українців у державі Габсбургів, яка визнавала їхню національну окремішність.
Створення української національної гвардії в Східній Галичині.
Становлення і зміцнення гербового роду Драго-Сасів, посилення участі його представників у боротьбі за українську державність 32

Створення за ініціативи уродженців шляхетських родин галичанських гербових родів українських напіввійськових стрілецьких товариств у Галичині (Січ, Сокіл, Пласт) та військового товариства «Українські Січові стрільці» (УСС).
Вступ до Львова у вересні 1914 р. окупаційного царсько-московського війська заради знищення «галицького мазепинства»: скасування української преси, заборона вживання української мови, розгром товариства «Просвіта», арешт греко-католицьких церковнослужителів та національно-свідомих інтелігентів з наступною депортацією вглиб Росії 37

Приїзд до Львова московського царя перед захопленням Перемишля - головного оборонного вузлового пункту на східних теренах Австро-Угорщини; його втеча після вступу до Львова Другої австрійської армії.
Утворення окремих держав на руїнах багатонаціональної Австро-Угорщини, яка програла війну; звернення цісаря Карла І Габсбурга з маніфестом про намір створити зі своєї країни союз чотирьох «коронних» держав: австро-німецької, чеської, української та південнослов’янської 41

Провідна участь представників гербових галичанських родів у збройному повстанні, (Листопадовий чин), результатом якого стало проголошення 1 листопада 1918 р. у Львові української влади і постання Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР).
Протидія українському державотворенню польських повстанців новоствореної Другої Речі Посполитої Польської 45

Вимушений відхід з Галичини військових формувань Української Галицької Армії.
Єдине, соборне прагнення всіх частин розколотого українського суспільства до визнання національною ідеєю України їхнє інтегрування в одне нерозривне ціле.
Дієва участь галицької незаможної шляхти у відновленні української державності 51

Перемога імперсько-великодержавної програми для побудови «великої Польщі» - Другої Речі Посполитої замість федеративної платформи Юзефа Пілсудського.
Спроба польсько-українського порозуміння в боротьбі проти спільного ворога у вересні 1919 р.
Суперечливо-зрадницькі дії окремих тогочасних політиків УНР; виступ прихильників революції в Росії проти влади ЗУНР 58

Повернення у травні 1919 р. до Польщі сформованої країнами Антанти з польських військовополонених та добровольців для бойових дій проти Німеччини і більшовиків «Блакитної армії» Галлера; її перехід у наступ проти УГА. Відступ УГА за Збруч на допомогу Дієвій армії УНР у війні з більшовиками.
Поразка та інтернування українських військ; завершення «Київського походу» реалізацією концепції «ендеків», а не програми Ю. Пілсудського.
Приєднання території Західної України до складу «Великої Польщі» після підписання нею Ризького договору з більшовицькою Росією 63

Трагічна поразка українських визвольних змагань у 1920-х роках. Військова колонізація Галичини та Волині після національної трагедії українців.
Заохочення етнічних поляків окупаційним режимом до осадництва на західноукраїнських землях наданням їм великих земельних наділів та дешевих кредитів; закриття українських шкіл та гімназій.
Особлива роль малопомісної галицької шляхти в збереженні українства і в його національному відродженні 69

Збереження галицькою дрібномаєтною шляхетською спільнотою своєї усталеної етнічної неповторності.
Особливості тогочасного перерозподілу магнатських землеволодінь, проведеного передусім для збільшення кількості етнічних поляків у Галичині.
Трансформація недавніх трагічних поразок визвольних змагань у 1920-х роках у парі з дискримінаційними діями окупаційної влади у мобілізаційний націоналістичний ресурс українського населення Галичини 72

Консолідація нової Польської держави шляхом денаціоналізації українців Галичини; загострення внутрішнього українсько-польського конфлікту.
Вияв патріотичного чину представників шляхетських родин гербових родів в умовах «ослаблення й денаціоналізації» українців.
Марні сподівання польської влади на асиміляцію ще етнічно несформованої частини населення прикордонних теренів 77

Зміцнення державної поліції з огляду на повернення до Галичини представників галицької незаможної шляхти у складі українських політичних емігрантів.
Посилення намірів влади у «наверненні до польскості» галичанської шляхти, зокрема шляхом відновлення шляхетських традицій у польському війську.
Хвиля саботажних акцій українців перед підготовкою до наступного етапу визвольної боротьби 83

Курс санаційного уряду на зміцнення «польського характеру Другої Речі Посполитої» після провалу домовленостей з українцями у 1935 р.
Полонізаційно-ревіндикаційні наміри сенатора Пульнаровича, який «умисно» забув», що «...початок гербу Cac із Саксонії, тому так і називається».
Боротьба українців проти полонізації; проведення замахів і ліквідаційних акцій на урядовців: польських та радянських чиновників.
Анексія гітлерівською Німеччиною чеських територій та проголошення незалежності Карпатської України напередодні великої війни на європейському континенті 91

Втеча з Галичини українських активістів у серпні 1939 р. на окуповані гітлерівцями території Другої Речі Посполитої задля порятунку від небезпеки «совітських» арештів та ув’язнень.
Створення «совітами» шести областей на анексованих ними 17 вересня 1939 р. теренах Західної України, укомплектованих цивільними адміністраціями переважно з вихідців тогочасних радянських республік.
Припинення діяльності місцевих українських політичних партій, запровадження карально-репресивного апарату, арешти відомих активістів 97

Знищення «совітами» слідів своїх злочинів, панічна втеча радянських військ перед повторним приходом нацистських займанців, проголошення «Акта відновлення Української Держави» у Львові 30 червня 1941 р.
Створення на Надволжі генералом Андерсом дивізії з інтернованих військовиків ВП; довга дорога дивізійників шляхами багатьох країн до італійських Апеннін, де близько 5OOO українців-дивізійників, мешканців колишньої Другої Речі Посполитої, брали участь у всіх кровопролитних битвах під Монте-Кассіно 103

Арешти гестапівцями всіх членів уряду С. Бандери у відповідь на проголошення «Акта відновлення Української Держави».
Примноження руху опору в обороні українського населення шляхом організації у 1942 р. з окремих збройних формувань регулярної Української Повстанської Армії (УПА), в ряди якої знову, як і за часів формування легіонів УCC, першими вступали представники гербових шляхетських родів Галичини.
Зосередження більшості прибульців з України у створених західними союзниками на територіях Західної Німеччини й Австрії таборах для переміщених осіб Ді-Пі 109

Масовий відступ німецької армії та її союзників у 1943 р.; прискорене проведення німцями примусової висилки людей Галичини до Рейху.
Збройні виступи бійців УПА у липні 1944 р. проти німців, а згодом -проти Червоної армії, мотивованих ідеєю відновлення незалежної України.
Бійці УПА - оборонці та захисники українців перед їхнім примусовим виселенням з Холмщини, Підляшшя і далі - з Надсяння, Західної Бойківщини, Лемківщини у протистоянні як регулярним німецьким військам, Червоній армії та Війську Польському з одного боку, так з іншого - польському підпіллю (Армія Крайова, WiN, селянські угрупування) та радянським партизанам 114

Заклики до порозуміння польської і української сторін; окремі оойові дії збройних формувань українського і польського рухів опору проти спільного «совітського» ворога; дієва участь у них представників української галицької шляхти.
Остаточне повернення радянської влади на Західну Україну, підтверджене поверненням арештів, переслідуванням інакодумців, вилученням «шкідливих» книжок, безперервним вихвалянням «робітничо-селянської» влади; у відповідь - формування повстанських відділів Української народної самооборони (УНС) 121

Формування гренадерської дивізії Ваффен-СС «Галичина», її оточенням і розгром радянським військом у липні 1944 р. під Бродами.
Поповнення сотень УПА бійцями дивізії CC «Галичина», звільнення упівцями декількох районів Східної Галичини від німецьких окупантів.
Зміни у військовій тактиці УПА наприкінці 1944 р . коли головним ворогом у покордонному Надсянні ставали радянські партизани і Червона армія 127

Обезлюднення прикарпатських гніздових поселень малопомісної галицької української шляхти, передусім осідків родин гербових спільнот Корчак і Драго-Сасів.
Добровільна здача бійців Першої української дивізії в березні 1945 р. у полон британському війську з наступним переміщенням на Британські острови і створення комбатантського «Братства» вояків 1-ої Української дивізії.
Формування підрозділів УПА на прадавніх українських землях Галичини, Прикарпаття і Закерзоння значною мірою з уродженців шляхетських і/чи змішаних осідків; перетворення в 1944 р. містечка Бірча у «повстанську столицю» 133

Скупчення польського війська (ВП) в Закерзонні було свідченням депортації українців з переданих Польщі теренів нового покордоння.
Боротьба УПА та Української греко-католицької церкви (УГКЦ) проти радянізацїї Західної України.
Арешти і утримування в Центральному обозі праці в Яворжному протиборців з виселенням, зокрема перемиського єпископа Иосафата Коциловського.
Посилення репресій у повоєнні часи, ув’язнення українських греко-католицьких владик на чолі з митрополитом Иосифом Сліпим, нищення монастирів 139

Невдачі ліквідаційних акцій ВП проти УПА в польському Закерзонні, часті бойові зіткнення відділів УПА з НКВДистами в радянській частині Надсяння.
Активізація оперативної діяльності УПА на Сяноччині і густозаселеній Перемишльщині - ліквідація в березні 1947 р. польського генерала, віце-міністра оборони Польщі К. Свєрчевського, що стало приводом для ліквідації УПА і проведення акції «Вісла».
Голод і новий спалах терору і насилля проти українського національно-визвольного руху по обидві сторони польсько-радянського кордону.
Насаджування радянської влади в Західній Україні, масове ув’язнення та депортування в сибірські ГУЛАГ-и політичних і громадських діячів 143

Примноження родового захисного обов’язку української дрібномаєтної шляхти в міграційних процесах під час Другої світової війни і після її закінчення протягом терміну переселень на терени Східної і Південно-Східної України та депортацій у віддалені регіони CPCP.
Подальше надання представниками дрібномаєтної шляхти допомоги бійцям УПА в боротьбі з окупантами.
Створення українськими емігрантами в таборах Ді-Пі «творчих груп» для допомоги українським переселенцям 150

Відмова Другої Речі Посполитої від європейського майбутнього; вимушена еміграція представників української інтелігенції, українських «остарбайтерів» і військовиків, зокрема армії Андерса з великою кількістю українців та членами їхніх сімей до Великої Британії.
Оголошення радянцями усіх «неповерненців» «зрадниками, запроданцями» та навіть «німецькими поліцаями» і «колаборантами»; примусове виселення родин членів ОУН та вояків УПА на спецпоселення у «віддалені райони Радянського Союзу» як розправи з «пособниками» УПА та місцевими «інакодумцями», які не погоджувалися допомагати радянській владі 155

Скорочення кількості етнічних українців в отчім краї, зокрема вихідців з історично сформованих гербових родів, за час асиміляторського курсу радянської влади на формування «радянського народу».
Надання дозволу українським переміщеним особам із окупаційних зон Західної Німеччини та Австрії переселятися в європейські країни та емігрувати до США.
Величезний контраст між долями українських виселенців у радянських таборах Гулагу і в демократичних світових державах, де в обох випадках українські вимушені переселенці не відступили і не зрадили своїй орієнтації на відновлення української державності згідно з генетичною призвою крові 160

Посилення радянською владою репресій і проведення наймасовішої депортації населення Західної України, передусім з теренів радянської частини Надсяння, насаджування російського православ’я водночас із створенням колгоспів, найстійкішими противниками яких виявилися мешканці шляхетських осідків.
Продовження ліквідації УГКЦ, звинувачення владою митрополита Андрея у співпраці з нацистами та УПА, створення «Ініцативної групи з підготовки і проведення Львівського собору» для оголошення ліквідаці УГКЦ та передачі її майна РПЦ (Російській православній церкві). Засудження Ватиканським престолом примусової ліквідації УГКЦ, церковна структура якої продовжувала існувати в підпіллі і діаспорі 167

Генетична пам’ять нащадків вільних людей, сучасних представників незаможної шляхти у збереженні ними протидії окупантам всупереч поразки УПА, репресіям і примусовим виселенням з отчого краю; їхнє одвічне тяжіння до відновлення власної держави. «Відлига» - попередниця розкладу тоталітарної радянської системи; усвідомлення українськими повстанцями, на той час політичними в’язнями особливих таборів, потреби у повстанні проти радянського державного терору.
Обстоюювання українськими мігрантами інтересів своєї Батьківщини перед урядами розвинених держав, що водночас надавало громадського і політичного значення їхньому впливу на тогочасні політичні рішення 174

Формування духовного і культурного «фону» українства поза межами України, зокрема інформаторами медіасфери української діаспори з числа вихідців з гербових родів.
Політичний захист сенатом США українських правозахисників-дисидентів; прийняття в 1960 р. закону США про встановлення пам’ятника Тарасові Шевченку-Грушівському, галичанські родичі якого по лінії Грушівських були вихідцями з гербового роду Корчак.
Створення масової суспільно-політичної організації «Народний рух України за перебудову» (НРУ), набуття чинності закону «Про мови...», звільнення в 1963 р. з концетраційного табору керівника УГКЦ митрополита Иосифа Сліпого; проведення першого фестивалю української сучасної пісні та популярної музики «Червона рута» 181

Крах імперського міфу про частку євразійської цивілізації, підтвердження українцями 1 грудня 1991 р. «Акта незалежності України».
Постання нових загроз, які проте, гуртували українців, щоразу створюючи чергову революцію на Майдані і зміцнюючи раніше створену всебічну ґрунтовну підтримку українській незалежності.
Активна протидія імперській експансії учасників новоствореної у 1989 р. Української студентської спілки (УСС).
Черговий масштабний вихід українців на Майдан задля входження нової України в європейську співдружність народів 187

Руйнація сподівань українців на успіх у подальшому співробітництві України з Євросоюзом і перші акти протесту на Майдані Незалежності.
Прояви особливої жорстокості правохоронців щодо протестувальників і журналістів; показова відповідальність активістів Євромайдану за долю побратимів, зокрема представників шляхетських родин, які, плануючи тут свої майбутні життєві шляхи, передусім бачили в них свою безпосередню участь у відновленні Української Держави 194

Спричинения довготривалого, починаючи від 2015 року перебування багатьох захисників Української Держави, відколи вони починали працювати бійцями ATO у війні на сході України.
Жорстоке повномасштабне вторгнення ядерної держави-терориста РФ в Україну.
Участь генетично відповідальної за долю Вітчизни української молоді, зокрема нащадків оборонців «життя на межі», вихідців зі шляхетських родин, сповнених гордістю за героїчні вчинки своїх шляхетних предків 202

Замість післямови 217

Перелік згаданих у книжці представників (понад 210 осіб) незаможної шляхти в Галичині, свідомих українців за цивілізаційним вибором, які щитувалися або могли користуватися одним чи декількома шляхетськими гербами впродовж тривалого часу проживання у різних місцях краю 221

Список використаної та рекомендованої літератури 228

У книжці стисло подані відомості про активну, а часто і провідну участь досвідчених оборонців «життя на межі» з числа представників незаможної шляхти у подіях, пов’язаних з відновленням Української Державності. Серед прославлених захисників у минулому і сьогоденні передусім акцентовано на героїчних представниках із поширених в Галичині гербових родів, зокрема нащадків бойових дружинників гербу Драго-Сас, яких свого часу запросив на службу король Данило і які стали засновниками українського шляхетства.
Книжка містить перелік представників (понад 210 осіб) дрібномаєтної шляхти в Галичині, свідомих українців за цивілізаційним вибором, які щитувалися або могли користуватися одним чи декількома шляхетськими гербами впродовж тривалого часу проживання у різних місцях на українських історико-етнічних землях.