Редактор Л. Г. Силаєва
Художній редактор К. I. Сулима
Технічний редактор К. П. Дворська
Коректори Л. К. Скрипченко, З. І. Калиниченко

На північних схилах Кавказького хребта, там, де по камінню шумить прудкий Терек, на схід від річки Аксай живуть з найдавніших давен чеченці та інгуші. їхня республіка так і зветься: Чечено-Інгуська APCP.
Не одне тисячоліття живуть ці народи тут. Писали про них ще стародавні історики.
Взагалі-то чеченська й інгуська мови — це різні мови. Але вони дуже подібні. Це мови-сестри. Кожен чеченець вільно володіє й інгуською мовою, а кожен інгуш — чеченською. Знають вони й пісні та казки одне одного. Спільна культура цих двох народів, спільна й історія.
З давніх-давен мріяли чеченці та інгуші про щастя й мир. І це щастя вибороли вони у вікопомні дні Великого Жовтня, коли разом з іншими народами пішли на бій з панами, на бій за волю всіх трудящих...
Небагато їх — чеченців та інгушів. Чеченців — понад сімсот тисяч, а інгушів — біля двохсот. Та велич народу визначається не тільки кількістю людей. Велич народу і в тому доробку, який він вніс у світову культуру. А про культуру чеченців та інгушів, зокрема про їхні пісні та казки, дуже точно сказав Лев Толстой: «Скарби поетичні незвичайні».
У цих казках славиться дружба й вірність, підноситься мужність і незламність, оспівується кохання й ніжність, ставиться у приклад мудрість і дотепність. Підступність, нещирість, лінькуватість, пихатість завше карається в цих захоплюючих творах народного генія. Так, власне, відбувається у всіх казках усіх народів, але в кожного народу, в кожній казці — по-різному. Саме тому їх так і цікаво читати й слухати.

Для молодшого шкільного віку