З португальської переклали:
«Капітани піску» — Юрій Покальчук;
«Габрієла» — Юрій Петренко і Лев Олевський.
Редакція літератури з філології та педагогіки Редактор Н. В. Леонова
Художнє оформлення П. Т. Вишняка
Художній редактор I. Г. Сухенко
Технічний редактор Т. Г. Шепновська
Коректори Ф. І. Слободська, Н. I. Хоменко

КАПІТАНИ ПІСКУ (3)
Листи до редакції (5).
Місячної ночі на старому покинутому складі. Склад (14). Ніч капітанів піску (16). Міст Пітангейрас (32). Вогні каруселі (42). Доки (57). Пригода Огуна (66). Бог усміхнувся, мов негреня (76). Сім’я (82). Ранок як намальований (95). Біла віспа (101). Доля (116).
Ніч великого спокою — великого спокою твоїх очей. Дочка хворого на віспу (117). Дора— «мати» (126). Дора — сестра і наречена (133). Виправна колонія (139). Говорить директор виправної колонії (142). Дитячий будинок (155). Великий мир ночі (156). Дора — дружина (157). Зірка з білявим волоссям (159).
Пісня Баїйї— пісня свободи. Покликання (160). Пісня кохання старої діви (166). Зайцем на поїзді (169). Як цирковий повітряний гімнаст (175). Газетні повідомлення (177). Товариші (180). Атабаке лунають, як військові сурми (187). Батьківщина і сім’я (190).
ГАБРІЄЛА (191)
ЧАСТИНА ПЕРША. Пригоди і знегоди добропорядного бразільця (сірійського походження) в місті Ільєусі у 1925 році (в часи, коли цвіло какао і розквітав прогрес), з любов’ю, вбивствами, бенкетами, багатоплановою панорамою народження Христа, різними історіями на будь-який смак — з далекого минулого чванливих дворян і простого люду, а також з недавнього минулого заможних плантаторів і славнозвісних бандитів, із самотністю і зітханнями, бажаннями і помстою, з ненавистю і прагненнями, дощами, сонцем і місячним світлом, залізними законами, політичними маневрами, хвилюючими проблемами гавані, з фокусником, балериною, чудом та іншим чародійством, або Бразілець із Аравії (195).
Розділ перший. Томління Офенізії (196). Рондо Офенізії (197). Про сонце і дощ з маленьким чудом (199). Про минуле і майбутнє, що перемішалися на вулицях Ільєуса (204). Дві знаменитості біля рибних яток (210). Про те, як у жилах доктора мало не запульсувала королівська кров (217). Про те, як Насіб залишився без куховарки (224). Про похвалу законові і правосуддю, або про народження і національність (229). Про те, як з’являється Мундіньйо Фалкан, важлива особа, що розглядає Ільєус у бінокль (234). Про прибуття пароплава (240). Про сестер Дос Рейс і їхнє презепіо (247). В безнадійних пошуках (254). Про господаря краю, що гріється на сонці (260). Про політичну змову (268). Про мистецтво плітки (276). Габріела в дорозі (283).
Розділ другий. Самотність Глорії (290). Скарга Глорії (291). Про спокусу у вікні (293). Про жорстокий закон (298). Про чорні панчохи (301). Про закон для наложниць (311). Про симпатичного падлюку (315). Про сумний присмерковий час (322). Як Насіб найняв куховарку, або про незвідані шляхи кохання (325). Про човен у Сельві (330). Спляча Габріела (333). Про похорони і бенкети, з оповіддю досить повчальної історії (342). Попередження (351). Починається бенкет (354). Ніч Габріели (359).
ЧАСТИНА ДРУГА. Радощі і печалі дочки народу на вулицях Ільєуса на її шляху від кухні до вівтаря (хоча вівтаря і не було через релігійні ускладнення), про час, коли у всіх стало чимало грошей і життя міста почало невпізнанно змінюватись; про весілля і розлучення, про любовні зітхання і сцени ревнощів, про політичні зради і літературні вечори, про замахи, втечі, багаття з газет, передвиборну боротьбу і про кінець самотності, про шеф-кухаря, про спеку і новорічне святкування, про танок пастушок в мандрівному цирку, про водолазів, про жінок, що прибувають кожним новим пароплавом, про жагунсо, що стріляють востаннє, про великі вантажні кораблі в порту, про порушений закон, про квітку і зірку, або Габріела, гвоздика і кориця (363).
Розділ третій. Таємниця Малвіни (364). Колискова пісня Мал-віні (365). Габріела з квіткою (367). Про довгожданого, але не бажаного гостя (372). Про те, як у араба Насіба почалося сум’яття почуттів (380). Про розмови і події з аутодафе (386). Про спалені газети і палаючі серця (396). Габріела в центрі уваги (398). Про світло каганця (403). Про бал і англійську історію (406). Про старі методи (415). Про пташку софре (420). Габріела з пташкою в клітці (424). Про стільці з високими спинками (428). Про диявола, який вільно розгулює вулицями (436). Про незайману дівчину на скелі (442). Про вічне кохання, або про Жозуе, який долає стіни (449). Пісня Габріели (455). Про квіти і вази (458). Про весілля і про драги (466).
Розділ четвертий. Місячне світло Габріели (470). Пісня Габрієлиного товариша (471). Про натхненного поета, що веде боротьбу із нікчемними грошовими турботами (473). Про помилки сеньйори Саад (481). Про кандидатів і водолазів (493). Про велике полювання (507). Про те, як сеньйора Саад втрутилася в політику, порушивши традиційний нейтралітет свого чоловіка, про зухвалі й небезпечні кроки цієї сеньйори, що належить до вибраного товариства, які вона зробила тієї тривожної ночі (517). Про приємності й неприємності шлюбу (528). Зітхання Габріели (533). Про свята в кінці року (536). Пастушка Габріела, або сеньйора Саад, у ніч під Новий рік (545). Від дворянки Офенізії до плебейки Габріели, з різними пригодами і крутійством (552). Про те, як араб Насіб порушив старовинний закон і вийшов з честю із шановного братства Корнелія, або як сеньйора Саад знову стала Габрієлою (559). Кохання Габріели (566). Про дивовижне життя (569). Про скляну змію (575). Про дзвони, що дзвонили покійникам (578). Про кінець (офіційний) самотності (585). Про прибутки і витрати, пов’язані з шеф-кухарем (592). Про бойового товариша (599). Про шановного громадянина (604). Плантація Габріели (608). Про шведський корабель з русалкою кохання (616). Постскриптум (620).
Світ Жоржі Амаду (621).

До книги ввійшли два романи видатного сучасного бразільського письменника. В центрі роману « Капітани піску » — життя бездомних підлітків, які поселилися в руїнах колишнього складу на закинутому піщаному узбережжі біля Ріо-де-Жанейро. В романі «Габрієла» письменник розкриває політичну структуру своєї країни, показує традиції, звичаї, мораль народу, з гумором, а іноді і сарказмом, зображує представників «вищою світу» міста Ільєуса.